Історія села Свидівок
Село Свидівок розташоване на правому березі річки Дніпро за 17 км від районного та обласного центру - м.Черкаси. З півдня, заходу і півночі мальовничу долину, в якій розташоване село, оточують змішані ліси. Східна частина села омивається водами Дніпра.
З розповідей старожилів відомо, що заснування села розпочалося в кінці 17 століття. Першими поселенцями були рибалки.
Про назву села існує легенда походів і смерті переяславського поміщика отамана Свідова.
„Название этого села …,” – гласить журнал „Кіевлянин” за 1870 рік,- „нобьяснимое изь славянской этимологіи, обьяснимое изь славянской миологіи, по коей Свидь быль „велетень” или великань. Жители Переяславля указывають могилу своего героя Свида под Переяславомь, на львой стороне Тубержа (річка Трубіж-автор.)
Село виникло на підвищеному березі серед численних боліт, оточених непрохідними лісами. В лісах було багато хутряних звірів, а по болотах водилась водоплавна птиця. В даний час місце першого поселення не заселене, а відходить під пасовище. Це урочище носить назву Церковне, бо тут в 1672 році була побудована перша церква.
Крім того, існує ще легенда, що отаман Свид мав дружину Ганку і сім дочок –сім дівок, звідси і утворилась назва Свидівок.
Перша згадка про Свидівок датується 1740 роком.
Поступово територія села розширювалась, люди освоювали нижчу місцевість. Кількість населення збільшувалась завдяки поселенню тут втікачів від кріпацької неволі. Селяни не мали ніякого зв’язку з іншими населеними пунктами України. Через непрохідні ліси не було ніяких доріг, тому тут могли знаходити притулок і втікачі-кріпаки. Населення поступово освоювало лісисті землі, розширювало свої присадибні ділянки, займалось натуральним господарством.
Село вважалось державним, селяни не відбували кріпаччини, вони займались переважно лісорозробками. Польової землі не мали, лише перед революцією окремі заможні селяни купляли ділянки польової землі за 12 км від села. Бідні селяни ходили на заробітки, на рудники в м.Кривий Ріг та по залізницях. В селі було широко розповсюджене випалювання деревного вугілля для продажу в м.Черкаси.
На Дніпрі заможні селяни будували млини і ступники для обробки грубого домотканого сукна. На луках випасали худобу і вівці, хутро яких переробляли на одяг і взуття.
В селі панувала суцільна неписьменність. Лише в 1873 році в старій найманій хаті була відкрита перша церковно-приходська школа, в якій навчалися лише діти заможних селян, тому що навчання було платним. Письменними були тільки сільський писар, дяк, піп та вчитель-самоук. На село три –чотири рази на рік з”являвся фельдшер із м.Черкаси, лікарні в селі не було зовсім.
Про історію церков в селі Свидівок є розповідь в журналі „Кіевлянин” за 1840 рік: „ Церков деревяная, во имя Покрова Пресвятыя Богородицы, построена в 1845 году; по штатам она состоит вь 5-мь классь, земли имьеть 39 десятинь. О прежней церкви вь визитье 1746 года Мошенского деканата говорится, что она была построена около 1741 года, на мьсто еще древньйшей, построенной вь 1718 году и описанной вь визить за 1740 годь, и священникомь при ней быль Шапочниченко , по презенть князя Геронима Сангушки, старосты Черкасского, рукоположенный».
З середини 18 століття під час виникнення селянських повстань проти панської Польші село Свидівок було місцем зосередження гайдамацьких загонів. У збірнику АндрієвськогоА.А. „Історичні матеріали” (випуск І-1, -1882 рік), у розділі „Гайдамацький рух” зазначено, що в липні 1752 року в селі Свидівок гайдамацький загін в кількості одинадцяти осіб під керівництвом Кирила Уса здійснив напад на польську шляхту та орендарів, велися також бої з польською та російською каральними командами. В селі також зосередились гайдамацькі скарби. Про це свідчать пізніші знахідки. Наприклад, в урочищі лісу Козакове знайдено льох з золотими і мідними монетами. Це було приблизно в 1913 році в присутності мешканця села Жирного Григорія Овсійовича. За розповіддю старожилів ще багато гайдамацьких сховищ було знайдено на території села.
З появою пароплавства по Дніпру частина селян пішла працювати на пароплави. Серед селян відзначались найбільшим багатством Прокопи, в яких було багато волів і наймитів. Багачі Зозулі мали найбільше польової землі, навіть мали власні дачі в Соснівці, які здавали в оренду. Заможні грабарі Биченки та Жалдаки мали багато коней, на яких також працювали наймити.
Від названих прізвищ пішли назви мікрорайонів в селі Свидівок, які існують до цього часу:„Прокопівщина”,„Жалдаківщина”,„Зозулівщина”,”Биченківщина”.
Серед населення вже траплялися такі жителі, що займалися крадіжкою коней, лісу і інших речей.
В 1918 роців влада в селі перейшла до рук бідноти, яка організувала свій бойовий штаб – комітет бідноти(комнезам). Першим головою комітету був Яценко Антон Васильович, його заступником обрали Перевалу Давида Степановича.
Комітет оголосив радянську владу на селі.
Для роботи з жінками була створена жіноча організація. Першим жіноргом було обрано Сайченко Явдоху А.
В 1922 році організована комсомольська організація. Першими комсомольцями в селі Свидівок були Яценко Сергій Антонович, Яценко Яків Антонович, Сопілка Радіон А., М”якота Ганна Костівна, М”якота Петро Андрійович, Харченко Василь Титонович, Борисенко Гнат Зінов”євич, Борисенко Микола Зінов”євич, Савченко Карпо, Жирний Захарко, Коломієць Павло.
В 1926 році був створений перший партійний осередок, який входив в парторганізацію села Дахнівка. Першим секретарем був Доброцький П.А.
Багачі села Жалдак Федір, Яценко Кіндрат, Биченко Лука, Харченко Сила вели відверту агітацію проти радянської влади.
В 1928 році комітет незаможних селян на загальних зборах вирішив об”єднатися в організацію спільного обробітку землі (СОЗ). Районний земельний відділ не затвердив цієї організації, бо в ній було мало землі і всього двоє коней. У СОЗ вступило лише сім сімей: Горник Давид Дмитрович, Перевала Демид Охрімович, Кузьменко Онопрій Пилипович, Реуненко Прохір Семенович, Нелін Євген Якович, Носенко Василь Федорович, М”якота Андрій Антонович.
За пропозицією райземвідділу созівці приєднались до Василицького СОЗу „Надія”. На загальних зборах було ухвалено прийняти свидівчан у члени СОЗу, цю бригаду назвали „Наша праця”. Очолював свидівоцьких созівців Горник Демид Дмитрович. СОЗ мав усього 70 га землі, яку засіяли озиминою.
На наступний 1929 рік СОЗ „Наша праця” налічував уже 23 сім”ї. Незаможники уже мали своє поле і свій посівний матеріал. Колгоспне поле знаходилось за селом Геронимівка. Щоб придбати тягло і реманент, созівці взяли кредит, за кошти якого закупили пару коней, дві жатки, двигуна і молотарку. В обробітку землі допомагав Черкаський „Садовинтрест”, який вислав на обробіток землі два трактори. Першими трактористами були Перевала Василь Степанович, Зозуля Левко Демидович, Дорошенко Пилип Карпович, Савченко Павло Офанович та Кулик Платон Данилович. Головою новоорганізованого колгоспу „Пролетар” обрали робітника Сомова.
У „Відчиті Черкаського районного виконавчого комітету Рад робітничих та червоноармійських депутатів 1929-1931р.р. п”ятому районному з”їзду Рад” в архівних матеріалах за 1931 рік дано характеристику наслідків господарювання колгоспу „Пролетар”: по всіх культурах зернохліба по селах району село Свидівок зібрало зерна в 1929 році 572,5 центнера при плані 449,3ц., в 1930 році- 620,9 ц при плані 547 ц. ,що складає 114%. План хлібозаготівлі було виконано на 101%, план вирощення пшениці було виконано на 243%. План по вирощуванню і здачі великої рогатої худоби було виконано в 1929-1930рр. на 195%, а овець – на 400%.
В 1930 році збори селян Свидівка вирішили конфіскувати майно сільських заможних господарів Жалдака Федора, Яценка Кіндрата, Биченка Луки, Харченка Власа і інших за невиконання плану хлібозаготівлі та ворожі дії проти односельчан.
З давніх – давен селяни села Свидівок займалися бондарством і столярними справами. В селі було багато бондарів-кустарів, які виготовляли бочки та інші столярні вироби для вжитку в індивідуальних господарствах.
В 1925-1926рр. організувалась артіль „Червоний бондар”. Вона містилась на подвір”ї Неліна Євгена Яковича, який очолив цю артіль. Пізніше артіль перевели на місце теперішнього розташування ПАТ «Меблева фабрика», де вона знаходиться і зараз. Першим головою артілі обрали Жалдака Пилипа Захаровича. В 1931 році артіль було переіменовано на „Прогрес”. Головою артілі „Прогрес” обрали Борисенка Петра Івановича.
В 1929 році діти почали навчатися у новозбудованій школі. У „Відчиті Черкаського райвиконкому п”ятому районному з”їзду Рад” в архівних матеріалах за 1931 рік сказано: „За звітний період 1929-1931 рр. було збудовано чотири шкільних будинки в селах Свидівок, Леськи, Степанки та Червона Слобода”. З”явився новий клуб, дитячі ясла, лікарський пункт.
Червень 1941 року приніс у нашу країну тривогу, розпач, кровопролиття. Село послало на захист Батьківщини понад 500 своїх кращих синів і дочок. В село Свидівок 19 серпня 1941 року вдерлися німці, і з перших же днів почали свої тортури над односельчанами. Вони розстріляли і понівечили літню колгоспницю Терещенко Варку, молодих колгоспниць Борисенко Марію Григорівну, вагітну Бабак Ганну, чотирнадцятирічну піонерку Коваль Соню, а також вбили голову сільради Жирного Семена Гнатовича, колгоспного активіста Горника Давида поранили і вкинули в болото.
Молодь Свидівка насильно погнали в Німеччину. Понад 80 молодих юнаків і дівчат з села потрапили в німецьке рабство. Селу було нанесено збитки на суму 500 тисяч карбованців новими грішми.
Та не було спокою гітлерівцям на окупованій території. В селі була створена підпільна партійна організація, що діяла з листопада 1941 по грудень 1943 року. В склад цієї організації входили шість комуністів і двадцять два безпартійні радянські патріоти. Керівником організації з листопада 1942 року по березень 1943 року був житель села Бабак Григорій Миколайович. Організувався також партизанський загін із жителів с.Свидівок, який влився у великий партизанський загін, керований Пальохою Сергієм Наумовичем і діяв у мошногірських лісах. Жителі села подавали всебічну допомогу партизанам. Вони передавали в ліс важливі відомості
про дислокацію німців і їжу. Німці переслідували таких жителів і вбивали. Так загинула від рук фашистів двадцятирічна Марія Борисенко.
11 листопада 1943 року зі штабу колишньої 52- ї армії було наказано захопити села Лозівок, Єлизаветівку, Сокирна, Свидівок. Плацдарм в районі с.Свидівок мав за мету дати можливість колишній 254-й стрілецькій дивізії М.К.Путейка вийти на підступи до м.Черкас, а потім вдарити на м.Смілу. Командиру бригади Сидорчуку, партизанським загонам К.К.Солодченка, Г.К.Іващенка, Т.Ф.Прокіна було дане завдання форсувати Дніпро з 12 на 13 листопада одночасно з п”яти місць. У Свидівку почалися пожежі. Командир другого батальйону майор О.А.Блувштейн з воїнами –парашутистами ввірвався в село, захопив три танки. Перший батальйон десантників наступав з іншого боку, а партизани, завдавши удару зі сходу, захопили дорогу Свидівок –Дахнівка. В селі було двадцять танків, дзоти, німці розставили міни, але лавина партизанів завдовжки в три кілометри пішла на Свидівок, знищуючи з тилу „тигри”, „фердинанди” і „пантери” есесівської дивізії „Вікінг”. Бої за визволення села звели нанівець оборонні укріплення гітлерівців біля Черкас. Відважний партизан з Свидівка Яків Гребенюк підбив чотирнадцять ворожих танків. 14 листопада 1943 року було повністю визволено села Свидівок та Сокирна. Але відступаючи, фашисти спалили 120 хат, пограбували колгосп, напівзруйнували школу.
На фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах воювали проти загарбників 436 чоловік, з них 205 односельчан загинуло, 128 нагороджено бойовими орденами і медалями Радянського Союзу. На честь воїнів-односельчан, що загинули за волю і незалежність Батьківщини, в селі споруджено пам”ятник.
В боротьбі проти гітлерівських окупантів активну участь брали жителі сіл Свидівок та Сокирна. 143 особи нагороджено бойовими орденами та медалями Радянського Союзу.
З перших днів визволення свидівчани приступили до відбудови зруйнованого села та налагодження колгоспного господарства. В перші повоєнні роки виснажена і забур’янена земля давала низькі врожаї. Тяжко жилося багатодітним колгоспницям, вдовам, чоловіки яких загинули на фронтах війни. Наші поля розміщені за 12 км від села, тому в перші роки відбудови була дуже ускладнена транспортна проблема. Колгоспницям доводилось добиратися на поле пішки.
Після війни колгосп одержав від держави автомашини, трактори для обробітку землі, машино-тракторні станції, і колгоспникам стало працювати значно легше.
В 1952 році в сільські оселі прийшло радіомовлення і електроосвітлення.
В 1959 році колгосп „Більшовик” приєднали до геронимівського колгоспу „Радянська Україна”, який очолювала двічі Герой Соціалістичної Праці Галина Євгенівна Буркацька, і колгосп став бригадою №3, за якою було закріплено 735 га землі.
Поновила свою роботу деревообробна артіль „Прогрес”. В ній стали виробляти столи, стільці, шафи, тумбочки, бочки і інше.
В 1956 році артіль „Прогрес” приєднали до Руськополянського лісозаводу, а потім меблевого комбінату „Перше травня”.
В перші післявоєнні роки в селі було два сільських клуби. Один з них побудувала артіль „Прогрес”. Загальні збори села вирішили побудувати єдиний Будинок культури. Жовтневі свята 1956 року провели в новозбудованому Будинку культури з паровим опаленням, освітленням, красивим оздобленням. При Будинку культури почала працювати бібліотека з 10072 книгами, гуртки художньої самодіяльності. З”явилися нові приміщення філії зв”язку, лікарні на 10 ліжок, а пізніше фельшерсько - акушерський пункт і дитячі ясла. Село обслуговували сім торговельних точок, що об”єдналися в сільське споживче товариство.
Для школярів побудували іще одне приміщення школи на чотири класні кімнати. В 1957 році всі учні перейшли на однозмінне навчання. При школі відкрилась майстерня по обробці дерева і металу.
Піонерська організація школи була дуже ініціативною. За збір металолому і вирощення кролів школа неодноразово одержувала нагороди. Гуртківці-краєзнавці ходили в походи, збирали цінні історичні відомості, за що були премійовані путівками в республіканські піонерські табори та грошима, які використали на екскурсію в м.Київ. Багато дітей щороку влітку працювало в колгоспі, допомагали в збиранні врожаю.
Після закінчення навчання у восьмирічній школі учні здобували середню освіту в селах Василиця, Будище , а також в Черкаських школах. В 1960 році в селі Свидівок відкрилась вечірня, а потім заочна школа, де молодь мала змогу навчатись без відриву від виробництва.
В 1967році в селі було збудовано ще одне приміщення школи на п”ять класних кімнат, з їдальнею, спортивним залом, роздягалками та шкільною котельнею.
На березі Дніпра у межах села збудовано міжколгоспний будинок відпочинку „Світанок”, а в сщ.Сокирна розпочалося будівництво туристичних баз для підприємств, установ і організацій м.Черкаси.
В селі проведено землевпорядкування, побудовано понад 250 будинків міського типу. В селі з”явилося понад 50 телевізорів, велика кількість пральних машин, велосипедів.
Протягом 1967-1980 років село Свидівок розбудовується, зростає добробут жителів села, успішно працюють промислові підприємства, зростає сільськогосподарське виробництво. Значна увага приділяється соціально – культурному розвитку села. До 1975 року увічнено пам”ять загиблих односельчан, збудовано пам”ятні знаки в центрі села Свидівок та на братській могилі, що знаходиться на сільському кладовищі. В центрі села збудовано також величну гранітну стелу та пам”ятник визволителям села - воїнам –десантникам 3-ї і 5-ї Гвардійських повітряно-десантних бригад, які загинули під час форсування Дніпра та визволенні села. На гранітних плитах викарбувано імена 192 загиблих воїнів, які вдалося встановити. Майже 700 визволителів села з різних куточків Радянського Союзу прибули на святкування 30-річчя Перемоги 9 травня 1975 року.
З цього дня зустрічі воїнів-десантників 3-ї і 5-ї Гвардійських повітряно-десантних бригад та партизанів- визволителів в селі Свидівок стали традиційними. В 1985 році, готуючись до відзначення 40-річчя Перемоги, на території сільської ради проведено перезахоронення останків воїнів-визволителів, які були поховані в окремих могилах на околицях обох сіл, в лісі, на людських городах, перепоховання було здійснено в братську могилу біля пам”ятника воїнам – десантникам 3-ї і 5-ї Гвардійських повітряно – десантних бригад в центрі села. Учні місцевої школи ведуть активну пошукову роботу по встановленню імен загиблих односельчан та визволителів села.
6 квітня 1987 року, виконуючи інтернаціональний обов”язок в Демократичній Республіці Афганістан загинув наш славний односельчанин, капітан Жомер Сергій Васильович, єдиний син своїх батьків Наталії Устимівни та Василя Олексійовича Жомерів. Його поховано на сільському кладовищі, а гранітна плита з його іменем встановлена біля пам’ятника воїнам – десантникам в центрі села.
На знак глибокої вдячності подвигам визволителів їх іменами названі вулиці сіл: Сидорчука, Веретельникова, Вадясова, Бабака, Жирного, Путейка, Пилипенка, Пальохи, Скрипіна, Сергія Жомера.
Успішно працювали в селі цех №2 Черкаського деревообробного комбінату, Свидівоцька лісництво Черкаського держлісгоспзагу, бригада №3 радгоспу „Радянська Україна”, бригада №2 птахофабрики „Перемога”, бригада №2 Лозівоцького рибколгоспу „Червоний Жовтень” в селі Сокирно.
За ці роки була розширена торгівельна мережа в обох селах. Збудовано кафе, магазини „Промтовари” та „Госптовари”, збудовано їдальню, магазини продовольчих та промислових товарів в зоні відпочинку „Сокирно”.
Оздоровлення трудівників промисловості і сільського господарства та їх дітей здійснював обласний міжколгоспний об”єднаний санаторій та піонерський табір „Світанок” в селі Свидівок та збудований в селищі Сокирна санаторій –профілакторій „Жемчуг” , що належав Черкаському хімкомбінату (нині ПАТ „Азот”), що оздоровлює працівників хімічної промисловості та їхніх дітей.
Значні досягнення в соціально – економічному та культурному розвитку сіл Свидівок та Сокирно припадають на 1981 – 2003 роки. За цей період відбулися разючі зміни на краще в освіті, медицині, культурі, значно зріс добробут жителів обох сіл. За ці роки в селі Свидівок збудовано нове приміщення фельдшерсько-акушерського пункту, його забезпечено необхідним медичним обладнанням, інвентарем, медпрепаратами, поповнено штат медпрацівників. Для лікарів придбано новий житловий будинок з господарськими спорудами і присадибною ділянкою. В 2000 році фельдшерсько – акушерський пункт став медичною амбулаторією з обладнанням, лабораторією, фізкабінетом, аптечним пунктом, зубопротезним кабінетом. Лікарську медамбулаторію переведено з районного бюджету на бюджет сільської ради, що дозволило значно поліпшити фінансове становище медичного закладу. Значні кошти виділяються з сільського бюджету на придбання медінструментарію, лікарських препаратів, придбання і безкоштовного виділення ліків для пільгової категорії населення. Медамбулаторія забезпечена санітарним автотранспортом (автомобіль УАЗ), виготовлена документація та придбано оснащення для реконструкції котельні і газифікацію закладу. В селі Сокирна працює фельдшерський пункт для медобслуговування жителів села та рибалок бригади №3 рибопромислової артілі „Вільшанка”, який також забезпечений всім необхідним медичним обладнанням і лікарськими препаратами. Вирішується питання про газифікацію цього медичного закладу.
Значно покращилися умови для роботи закладів освіти в селі. В 1994 році в селі створено ремонтно – будівельний кооператив „Маяк”, силами якого добудовано чотири класні кімнати школи, добудовано приміщення дитячого садка „Дзвіночок” для двох груп вихованців. В сільському бюджеті села щороку закладаються значні кошти для покращення матеріально-технічної бази закладів освіти. Завдяки цьому 1 вересня 1997 року в селі Свидівок урочисто відкрито загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, що дало можливість випускникам неповно-сереньої школи одержати середню освіту в рідному селі.
З 2002 року школа перейшла з утримання сільського бюджету на районний, але сільська рада продовжує надавати посильну допомогу школі в питаннях поліпшення матеріально-технічної бази (комп”ютеризація), а також господарських.
Значна увага приділяється в селі вихованню підростаючого покоління в дошкільній установі - дитячому садку „Дзвіночок”. Щороку виділяються значні кошти для проведення поточних та капітальних ремонтів приміщення, придбання обладнання для навчально – виховної та матеріальної баз, а також повноцінного, калорійного, вітамінізованого харчування вихованців. В 2003 році приміщення дитячого садка повністю газифіковане.
Успішно працює в селі Будинок культури. В 1985 році при Будинку культури було створено самодіяльний хоровий та танцювальний колектив „Обереги”, який об”єднав понад 80 любителів народної пісні і танцю. Вже через два роки - в 1987 році - колективу було присвоєно звання „народний”, яке він підтверджує протягом усіх наступних років.
Сільська рада турбується про духовне відродження своїх мешканців. Розпорядженням Представника Президента в Черкаській області від 17.06.1992 року за №130 „Про заяви віруючих громадян” зареєстровано храм Покрови Богородиці Української Православної Церкви в селі Свидівок, що розмістився в приміщенні магазину, який був збудований з матеріалів колишньої Православної церкви, знищеної в 1950 році. В 2002 році було збудовано і відкрито церкву Християн-Баптистів Віри Євангельської.
Протягом названих років село Свидівок збагатилося багатьма красивими спорудами. Одна з них – це двоповерхове адмінприміщення сільської ради , в якому на першому поверсі розмістилися відділення зв’язку, філія ощадбанку, сільська телефонна станція на 500 номерів. Другий поверх повністю займає виконавчий комітет сільської ради. Тут є актовий зал та всі необхідні приміщення для роботи апарату працівників сільської ради. Приміщення здано в експлуатацію 03 серпня 1995 року.
В 1992 році в селі розпочалася суцільна газифікація домоволодінь шляхом кооперування власних коштів громадян. Виготовлення документації та прокладення центрального газопроводу від місця врізки ( санаторій „Світанок”) до центральних вулиць села взяв на себе держплемзавод „Україна”, очолюваний його директором Половинкою Миколою Михайловичем. Активна і цілеспрямована робота по газифікації сільських вулиць і домоволодінь дала змогу 4 листопада 1995 року запалити в селі голубий газовий факел. Такою ж наполегливою і організованою була телефонізація села. Шляхом кооперування власних коштів жителі села протягом 1998-2000 р.р. встановили телефони в своїх оселях.
Гордістю обох сіл є його жителі, які впродовж багатьох років сумлінно трудилися на благо своєї Вітчизни і рідного села. Це педагоги з багаторічним стажем Віра Семенівна Cамійленко, Ганна Костівна М”якота, Василь Олексійович Жомер, Микола Іванович Грибан, Олена Василівна Ващишина; медичні працівники: Ніна Леонтіївна Грибан, Віра Пилипівна Перевала, Тетяна Венедиктівна Носенко; листоноша – Москович Валентина Луківна; працівник ощадбанку –Тамара Іванівна Кулик; працівники сільського господарства Іван Федотович Борисенко, нагороджений двома орденами Леніна, Марія Михайлівна Биченко, нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, Герой Соціалістичної Праці- Михайло Сергійович Кулик, ветеран Міністерства внутрішніх справ – Микола Михайлович Шуба.
Зараз на території обох сіл – Свидівок і Сокирно – є 1459 дворів, проживає 2742 громадян, серед яких 726 особи пенсійного віку, дітей до 18 років -468, працездатне населення складає 1548 особи.
З 1945 року по 2006 роки територіальну громаду сіл Свидівок та Сокирна очолювали: Жирний Семен Гнатович, Іващенко Йосип Олександрович, Філіпенко Павло Степанович, Сопілкова Ольга Офанівна, Власова Поліна Олександрівна, Жалдак Володимир Антонович, Калюжна Джаннетта Пилипівна. В 2006 році громадою села сільським головою обрано Вовк Світлану Миколаївну.
Період з 2006 по 2016 рік в стадії розробки.
