Поетеса Тамара Бурлакова

                                   

     Творча діяльність Тамари Петрівни Бурлакової розпочалась з курсів керівників художньої самодіяльності, далі була робота завклубом в своєму рідному селі. Навчалася Тамара Петрівна і в студії при хорі ім. Вірьовки. Працювала в Черкаському народному хорі, з яким побувала на гастролях в різних містах України, Білорусії, Молдови, Росії, Середньої Азії та Кавказу. Була директором БК тютюнової фабрики та зав. відділом культури заводу “Ротор”. Весь цей час писала вірші та пісні, друкувалась в місцевій пресі та виступала на радіо і телебаченні. Зараз із новими творами автора можна ознайомитися в газеті “Погляд часу”. Готується до видання збірка віршів поетеси.   

 

                                                        Запізно

                                                   Стара хата похилилась,

                                               Двір заріс травою

                                               І калина зажурилась,

                                               Стоя над водою.

                                               Лиш лелеки прилітають

                                               До рідної хати,

                                               Але їх не зустрічають

                                               Ні батько, ні мати.

 

Вони давно відпочивають,

Заснули тихим, вічним сном

І мабуть там на нас чекають…

Чи притаїлись за вікном.

                                                Не залунає в хаті пісня,

                                                Не зазвучить дитячий сміх,

                                                Рідню збирати вже запізно,

                                                То ж кожен з нас несе свій гріх.

Роз’їхалась моя родина

По всіх усюдах і світах.

Осиротіла і хатина.

Тепер ми разом лиш в думках.

 

                                              Вже не покосить батько жита,

                                              Снопи у копи не складе,

                                              Не підкує коню копита,

                                              Ніколи в хату не зайде.

Не зоре більше плугом ниву

І не посіє, й не пожне,

Не обійме матусю сиву,

Із хати сум не прожене.

                                            Не принесе з криниці мати

                                            У хату свіжої води,

                                            Не зможе пісню заспівати,

                                            Більш не повернеться сюди.

Не пожаліє, не пригорне,

Не скаже: «Доню, відпочинь!»

Тепер життя без мами чорне.

Вона пішла в небесну синь.

                                            Ніколи печі не затопить,

                                            Смачного хліба не спече,

                                            В хліві корову не подоїть,

                                            Бо час, немов ріка, тече.

«Чому мене не розбудили?

Самі в’язали ті снопи?

Чом допомоги не просили?»

А мати каже: «Ще поспи!»

                                           «Тобі ще вистачить дитино

                                           Всього в житті, тож не спіши.

                                           Народиш доньку, потім сина -

                                           Себе для них побережи.»

Якби ж могла я повернутись

В своє дитинство хоть на мить.

До батька й мами пригорнутись,

Але роки не зупинить.

                                           Запізно, Боже, як запізно

                                           Життєву зрозуміла суть.

                                           Прошепотіла старість ніжно –

                                           Років назад не повернуть.

 

 

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

Логін: *

Пароль: *